Антропологія вагітності як акт спротиву культурним стереотипам: на прикладі роману Мануели Ґретковської «Полька»

Анотація

Авторки статті зосереджуються на інтерпретації роману Мануели Ґретковської «Полька» (2001) в антропологічній перспективі, трактуючи його як приклад художнього осмислення вагітності через акт спротиву культурним стереотипам материнства, передусім – польському національному мітові Матері Польки. З опертям на класичні концепції антропології тіла Мері Дуґлас та Віктора Тернера, феноменологію вагітного тіла Айріс Маріон Янґ та теорію абʼєкції Юлії Кристевої, а також на дослідження Ірини Смаровоз, продемонстровано, що щоденникова форма роману, відверте мовлення про фізіологію та психологію вагітності, іронічна дистанція щодо власного досвіду й компаративна оптика «Польща – Швеція» утворюють цілісну художню стратегію деконструкції ідеалізованого жертовного образу материнства. Проаналізовано співвідношення тексту з польськими дослідженнями міту Матері Польки (Мрозік, Щука, Тітков, Імбєрович) та методологією тілесного фемінізму в літературознавстві (Свєркош, Корольчук). Наголошено на ролі шведського контексту еміграції, який дозволяє авторці побачити польську модель материнства як культурно зумовлену, а не природну норму. Розглянуто просторову символіку лімінальності вагітного тіла (дім, лікарня, кордон між Польщею і Швецією), антимедикалізаційний наратив, що повертає суб’єктність вагітній жінці всупереч біомедичному дискурсові (Мартін, Дейвіс-Флойд), а також практичну реалізацію принципів жіночого письма Елен Сіксу через фіксацію безпосереднього тілесного проживання. Зіставлення з творчістю Ізабели Філіпяк увиразнює спектр стратегій спротиву стереотипам материнства – від трагічного викриття до іронічної деконструкції зсередини бажаної вагітності. Роман є частиною ширшого «тілесного повороту» у польській автобіографічній літературі кінця ХХ – початку ХХІ століття, де особисте письмо виконує функцію культурного свідчення. Зроблено висновок, що спротив у романі реалізується не через прямий публіцистичний виступ, а через саму фактуру тілесного, відвертого й іронічного письма, яке утверджує право матері на амбівалентність досвіду. Окреслено перспективи компаративного прочитання роману у контексті всієї «материнської» трилогії письменниці та впровадження його до українського літературознавчого дискурсу.