Сакральний простір пам’яті у романі Анджея Стасюка «Ріка дитинства»

Анотація

Авторки статті зосереджуються на сакральному та профанному, індивідуальному та колективному оприявленні топосу ріки як простору пам’яті у книзі Анджея Стасюка «Ріка дитинства», з урахуванням художніх утілень і переосмислень концептів малої батьківщини та дитинства. У розвідці проінтерпретовано фундаментальний у романі образ ріки Буг та його перетворення через спогади письменника з реально-профанного, природно-географічного об’єкта на сакральний символ межі, переходу, хаосу, часу, проминання, смерті. Особливу увагу акцентовано на амбівалентності символу ріки: в інтерпретованому романі ріка водночас приваблює й загрожує, пробуджує захоплення й страх, формує перші екзистенційні відчуття й досвіди, які стають основою творчих інтенцій і залишаються знаками важкої пам’яті, складного досвіду. Багатогранну символіку ріки проаналізовано з опертям на класичні концепції Хуана Едуарда Керлота, Манфреда Луркера, Єжи Бартмінського, Владислава Копалінського, в яких ріка трактується як універсальний символ плину життя, смерті й відродження, архетипна межа між світами та між різними людськими досвідами. Символ ріки містить енергію творення й знищення, є місцем любовних переживань та злочину й смерті, у сакральних трактуваннях уособлює пророцтво, книгу завіту й порятунок і водночас межу між гріхом та каяттям, між чистилищем та раєм. Гетерогенна символіка ріки втілюється у романі Стасюка як сакральна вісь світу (axis mundi), що поєднує індивідуальний досвід дитинства з універсальними законами буття. Символіка ріки в інтерпретованому романі – не лише топографія пам’яті, а й особлива «мова дитинства», завдяки якій вибудовується письменницький наратив повернення до джерел. Сакральний простір пам’яті у романі Стасюка оприявнюється у праматеринському концепті визнання гріхів і каяття: пам’ять є плином ріки, що несе порятунок від травматичних досвідів минулого, ріка є і збереженням пам’яті дитинства, і подоланням важких спогадів, змиванням гріхів у водах ріки дитинства. В інтерпретованому романі Стасюка ріка містить ключові прикмети універсального міфологічного та сакрально-біблійного образу, стисло пов’язаного з профанними народними віруваннями, у якому відлунює індивідуальна пам’ять письменника та колективні архетипні уявлення про відродження життя, проминання, смерть і вічність. Запропонований у розвідці підхід поєднує літературну інтерпретацію з культурологічно-антропологічним та архетипно- символічним вимірами, увиразнює значення малої батьківщини та сакральної топографії дитинства для сучасної польської літератури. У перспективі досліджень творчості Анджея Стасюка акцентуватиметься міждисциплінарна інтерпретація, яка охоплюватиме проблеми літературної антропології, культурної географії та геопоетики, філософії пам’яті та компаративних літературознавчих студій, що уможливить нові прочитання прози Стасюка та вивчення його письменницького феномену у контексті сучасної української літератури.