Екзистенційна сутність роману Мирослава Дочинця «Бранець Чорного лісу»

Анотація

У статті досліджено екзистенційну сутність роману «Бранець Чорного лісу» (версії роману «Вічник» для юнацтва) сучасного закарпатського письменника, лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця. Проаналізовано жанрову, сюжетно-композиційну та мовно-стильові особливості тексту. Визначено, що за жанром – це синтез пригодницького роману, роману виховання і роману-притчі: пригодницьку лінію становить зовнішня, подієва лінія сюжету – народження героя на Срібній землі, на Закарпатті, його участь у боротьбі краю за свою незалежність; виживання у диких нетрях Карпат, мандри Румунією, заслання в Сибір, на Колиму, подорож до Греції, на острів Крит, на гору Афон, тайгові промисли на Владивостоці, висаджування садів у Колхіді і, зрештою, повернення до рідного краю; внутрішня, ідейно-домінантна лінія розкрита як на рівні метафоричності мови, так і в окремих філософських відступах, виділених у тексті автором курсивом. Оповідь ведеться у формі життєпису-сповіді, а сам герой є речником екзистенційних істин.

Здійснено інтерпретацію морально-етичної проблематики, яка є ключовою в романі; акцентовано на основних екзистенційних питаннях, висвітлених у романі, – долі людини у абсурдному, байдужому, часто ворожому світі; її вибір у кризових життєвих ситуаціях, які нерідко зумовлені політичними подіями; стоїцизмі, відповідальності та «самособоюнаповнюваності»; гуманності та альтруїзмі; сродної праці та єдності з природою; необхідності постійного самовдосконалення, яке можливе завдяки навчанню та праці.

У ході дослідження встановлено близькість авторського світогляду до філософії екзистенціалізму, стоїцизму та трансценденталізму.

Ключовими ідеями роману є утвердження життєствердної філософії людського буття, яке має базуватися на християнських та загальнолюдських цінностях. Ще однією засадничою істиною творчості Мирослава Дочинця є почуття цілісності зі своїм краєм, рідною землею та її традиціями. Використання закарпатських діалектизмів, екзотизмів, етнографічних замальовок, історичних фактів є не просто даниною моді в літературі, а внутрішньою необхідністю, можливістю правдиво будувати свій художній світ, вкорінюючи його у землю, де народився, й піднімаючи до вищих щаблів усвідомлення себе і світу в безперервному русі історії. Призначення ж митця – поділитися Божим одкровенням, яке пізнало його серце; прославити свій рідний край, який дарував йому душу; повести читача до світла, вказавши йому основні шляхи духовного та інтелектуального зростання.