Жанр анімалістичного оповідання у малій прозі Богдана Лепкого

Анотація

У статті проаналізовано розвиток жанру анімалістичного оповідання у творчості одного з найвідоміших представників раннього українського модернізму – Богдана Лепкого. З’ясовано, що кінець ХІХ – початок ХХ століть – це епоха кардинального оновлення європейської, у тому числі й української літератури, час змін у художньому мисленні та сприйнятті світу, коли відбувалося активне розширення тематики та проблематики малої прози, а митці звертали увагу не тільки на внутрішній світ людини, а й робили спроби проникнути в душу «братів наших менших».

Простежено, що у світовій анімалістичній літературі можна умовно виділити два основні типи прозових зразків: 1) твори, де змальовані цілком реалістичні тварини, правдоподібно подано їх спосіб життя, поведінки, мислення; 2) твори, де тварини втілюють різноманітні сили природи або якості та риси характеру людей, є переважно умовними фігурами і виконують певну символічну чи алегоричну роль (такі твори наближені до жанру казки, легенди, притчі тощо).

Проаналізовано, що твори про тварин зустрічаються і в українському письменстві зламу століть (І. Франко, Леся Українка, а також Богдан Лепкий). У новелістиці Богдана Лепкого виявлено два твори, де тварини виступають протагоністами: оповідання «Босий», написане в перші роки ХХ століття, та

«Мишка», створене за часів Першої світової війни. Б. Лепкий в аналізованих оповіданнях змальовує поширених у казковій традиції тварин із «домашнього» простору: собаку і мишу.

З’ясовано, що в оповіданні «Босий» автор спробував якомога достовірніше та точніше передати стиль життя, поведінку та вподобання пса, розкрити його спосіб мислення. Водночас фінал твору свідчить про алегоричність як образу господаря собаки, що виступає уособленням людської жорстокості у ставленні до тварин, так і образу центрального персонажа (пса), який втілює невміння особистості, що провела все життя в неволі, скористатися свободою, знайти своє місце у невідомому і часто ворожому світі.

Виснувано, що в оповіданні-казці «Мишка» Б. Лепкий вдається до казковості як особливості поетики твору. Манера викладу сконденсована та алегорична, побудована на контрасті. Якщо в «Босому» читач пізнає характер пса через численні дрібні епізоди, то в «Мишці» прозаїк виносить у центр уваги одну подію. У творі звучить думка, що війна – це страшна трагедія, яка приносить людям біль, горе і страждання. Головний зооперсонаж твору носить умовний характер і є втіленням добра, що обов’язково має перемогти зло, покарати або провчити його.

Зроблено висновок, що у творчості Б. Лепкого є анімалістичні оповідання різних видів, що свідчить про розвиток української прози епохи модернізму в контексті світового письменства, де твори про тварин набували все більшої популярності. Для першого типу анімалістичного оповідання Б. Лепкого (твір «Босий») характерне достовірне змалювання способу життя тварини, намагання реалістично передати її поведінку та хід мислення, зокрема у взаємодії з людьми. Для другого типу (твір «Мишка») властиве застосування казковості як естетичного коду і змалювання тварин як алегоричних постатей. Їхня поведінка має умовний характер і відображає певні якості та риси людини.