Мовознавчі особливості в Закарпатті, приєднаному до Радянського Союзу, на основі матеріалів районної газети «Червоний Прапор» (1945–1946)

Анотація

Історичний аналіз друкованих видань має давні традиції. Паралельно з цим, опубліковані в них тексти, можуть бути важливими джерелами з позиції лінгвістичного аналізу. Вони дозволяють досліджувати такі явища, як: зміни в правописі, поява нових слів або, у випадку видань, що з’являються у мовному середовищі меншин, особливості мовної ситуації. У роботі проаналізовано мовні особливості Берегівського району Закарпатської області у 1945–1946 роках на основі матеріалів районної газети «Червоний Прапор», яка виходила друком угорською мовою.

Мета дослідження – виявлення мовних особливостей, що виникли під впливом української мови.

Розглянуто використання назв регіону в публікаціях газети. Окрім назви «Кárpáti terület», кілька разів використовується термін «Zákárpát-terület», а також варіанти «zákárpátszkai» або «kárpátontúli terület». Варто зазначити, що у випусках газети за 1946 рік редакція використала офіційний, але незвичний у тогочасному вжитку термін «zakarpatszkai» чи «zakarpátszkai» лише шість разів. Ще рідше зустрічаються назви «Kárpátontúl» або «Kárpátontúli terület», які пізніше набули поширення. Найчастіше ж натрапляємо на форму «Kárpátalja», яка в 1946 році була зафіксована 33 рази.

Зазначено, що подібна невизначеність спостерігається і у випадку вживання топонімів. У газетних статтях трапляються різні варіанти назв населених пунктів, оскільки їх вибір залежить від автора тексту. Наприклад, одночасно можуть використовуватися назви «Bátyú» і «Vuzlove». Часто також спостерігаємо практику подвійного написання – угорською та слов’янською мовами з метою конкретизації: «Zmijivka (Kígyós)», «Lipove (Hetyen)», «Csetovó (Csetfalva)», «Csopivka (Ardó)» тощо.

У випусках «Червоного Прапора» 1945–1946 років можна знайти численні орфографічні непослідовності, які, ймовірно, виникли через авторську або друкарську неуважність. До них належать різні варіанти написання одного й того ж слова в межах однієї статті: «kontrol-bizottság» – «kontroll-bizottság», «volébal» – «voléball» тощо. На особливу увагу заслуговує невизначеність у використанні слів слов’янського походження, що пов’язані з функціонуванням державного апарату. Їхні угорські форми, ймовірно, залежали від індивідуальних уподобань авторів. Наприклад, це стосується назви руху, пов’язаного з Алексєєм Григоровичем Стахановим, а також позначення його учасників: «sztachanovisták» – «sztahhanovisták». На сторінках газети можна також знайти численні історизми, характерні для того часу, які сьогодні рідко використовують навіть у наукових працях. До них належать слова «bolsevikiek», «narodnyik», «zemsztvó», «Kompárt» тощо.

Результати аналізу показують, що після приєднання Закарпаття до складу Радянського Союзу нова влада швидко і доволі інтенсивно почала створювати нову адміністративну систему та водночас поширювати комуністичну ідеологію. Це завдання стало пріоритетним, і для досягнення найкращих результатів використовувалися всі можливі засоби. Наголошено на тому, що до ідеологічного виховання населення активно залучалися місцеві органи влади та преса. Це призвело до того, що висвітлення актуальних подій супроводжувалося ідеологічним забарвленням, а в процесі уніфікації та радянізації політичного, соціального та економічного життя в угорську мову проникло чимало запозичень з російської та української мов.

Виявлено, що частина цих слів згодом архаїзувалася через тісний зв’язок з радянською ідеологією. Однак менш ідеологізовані лексичні запозичення залишилися в угорській мові й використовуються дотепер.