Художнє моделювання характерів суддів у новелах «Судія» Наталії Кобринської та «Прикрий сон» Богдана Лепкого

Анотація

У статті зроблено спробу типологічного зіставлення та аналізу засобів художнього моделювання характерів суддів і порушеної проблематики в новелах двох представників західноукраїнської новелістики межі століть – Наталії Кобринської та Богдана Лепкого. З’ясовано, що кінець ХІХ – початок ХХ століть – це епоха кардинального оновлення європейської, у тому числі й української літератури, час змін у художньому мисленні та сприйнятті світу, коли відбувалося активне розширення тематики та проблематики малої прози, зростала увага до внутрішнього світу людини, до тем із життя інтелігенції.

Простежено, що новели «Судія» Наталії Кобринської та «Прикрий сон» Богдана Лепкого розкривають художні характери доволі рідкісного для української новелістики кінця ХІХ – початку ХХ століття типу персонажа – судді, представника системи правосуддя. Обидва письменники прагнуть розкрити внутрішній світ героїв, застосовуючи при цьому різні художні прийоми та засоби (наскрізні символічні деталі, імпресіоністична поетика, контрастне зіставлення персонажів, потік свідомості – у Кобринської, іронія, фантастичність, антропонім з додатковим смисловим підтекстом, градація емоційної напруженості тощо – у Лепкого). Твір Наталії Кобринської близький до сповідальної імпресіоністичної прози, змальовуючи становлення персонажа від дитинства до старості через потік спогадів, асоціацій та емоцій. Натомість Богдан Лепкий показує свого героя вже сформованим і використовує прийом сну, який допомагає проникнути в глибини людської підсвідомості, розкрити потаємні думки персонажа.

З’ясовано, що у художньому плані більш переконливим та психологічно достовірним постає безіменний герой Наталії Кобринської, характер якого подається у становленні та складних суперечностях. Обидва персонажі виявляються недостойними високого звання судді, однак якщо у «Судії» представлено історію складної внутрішньої моральної боротьби і, зрештою, морального падіння, то «Прикрий сон» є історією повної моральної деградації особистості, нездатної на катарсис та усвідомлення своїх злочинів. Відповідно різне і ставлення авторів до своїх персонажів: якщо Наталія Кобринська попри те, що не виправдовує героя, однак співчуває його особистій трагедії, прагне розкрити його глибинні мотивації, то в Богдана Лепкого відчувається відверто іронічне, навіть зневажливе ставлення до Никифора Черевка, який втратив право називатися чесною і моральною людиною.

Проаналізовано, що в новелах через образи суддів розкривається ціла низка гострих морально-етичних та соціальних проблем: морального вибору, невідповідності ідеалу та дійсності, сенсу життя, гендерна проблематика, соціальної нерівності, духовного відчуження тощо. В обох творах тема морального переступу судді набуває глибокого суспільного значення, адже злочин чинять особи, які мали б стояти на сторожі соціальної справедливості, на захисті бідних і знедолених.

Зроблено висновок, що у творчості Н. Кобринської та Б. Лепкого з’являються цікаві образи представників судової системи із майстерно розробленими характерами, що свідчить про розвиток української прози епохи модернізму в контексті світового письменства, де твори про представників вищого світу, інтелігенцію з увагою до їхнього внутрішнього світу, часто суперечливого та неодновимірного з багаторівневою системою (свідомих і підсвідомих) мотивацій, до морально-етичної та психологічної проблематики набували все більшої популярності.