Постколоніальна критика: літературознавчий аспект українського літературознавства

Анотація

У цій статті розглядаються певні явища в сучасній українській літературі та культурі, які можна було б назвати постколоніальними. Звертається особлива увага на трансформації, що відрізняють їх від культурної системи, що панувала раніше, а також на особливості та специфіку постколоніальної критики як літературознавчої методології. Зазначено, що постколоніальна критика – це напрям сучасного літературознавства, який виник в англомовному світі наприкінці 70-х років на базі інтеграції кращих досягнень деконструктивізму, психоаналізу, марксизму, нового історизму, фемінізму з урахуванням історичних і культурологічних моделей країн, що звільнилися від колоніального ярма. Постколоніальна критика порушує проблеми етнічності, національної ідентичності, культурної універсальності, культурної гібридності та культурної відмінності, проблеми мови, історії. Вирішальну роль у створенні теорії постколоніальної критики відіграла праця американця арабського походження Едварда Саїда «Орієнталізм».

У статті звернено увагу на те, що доцільно розрізняти два види протистояння колоніалізму в культурі – антиколоніальний та постколоніальний. Антиколоніальним варто вважати звичайний опір колоніалізму, де центральне місце займають справжні ідеї національного визволення. Постколоніальним можна вважати протистояння не на рівні простого заперечення колоніалізму й схвалення протилежного, а й на рівні усвідомлення. Постколоніальному ставленню притаманне використання досвіду як колоніального, так і антиколоніального, й розуміння відносності цих двох історичних структур.

Політологи розглядають колоніалізм насамперед як сукупність заходів, завдяки яким колонізатор перебирає і реалізовує владу над колонізованим, примушуючи його діяти згідно з рішеннями і в інтересах колонізатора; економісти натомість убачають його основну рису в підкоренні економіки колонізованої території проблемам колонізатора, зокрема в його вигоді на світовому ринку. Культурний колоніалізм – це комплекс заходів культурних установ та ідеологій у будь-яких випадках популярної чи високої культури, спрямований на підтримку політичної та економічної влади.

Наголошено на тому, що постколоніальний дискурс в українській культурі виник порівняно недавно. Існує вже деякий час і помітна постколоніальна течія в українській літературі. Про це свідчать праці Івана Дзюби, Марка Павлишина, Олега Ільницького, Мирослава Шкандрія, Миколи Рябчука та інших. Постколоніальну критику взагалі, а українську зокрема, характеризує подолання комплексу меншовартості. Яскраве свідчення цього – теми сучасних  літературознавчих досліджень: національна самокритика, проблеми виховання національної самосвідомості, риси української ментальності, концепція «великої літератури», світовий контекст українського письменства. Увагу привертає спрямованість письменників на самоствердження національної свідомості.