Мотив ескапізму в українській малій прозі кінця ХІХ – початку ХХ століть

Анотація

У статті зроблено спробу типологічного зіставлення мотиву ескапізму та його різновидів у новелах двох представників української імпресіоністичної малої прози межі століть – Богдана Лепкого та Михайла Коцюбинського. З’ясовано, що ескапізм – це багатогранне і різнобічне явище, яке було притаманне людству на різних етапах його розвитку і проявлялося в різних формах. Його можемо трактувати як фантазію чи мрію з метою втечі від соціальної реальності або ж будь-яку діяльність, яка приносить полегшення, заспокоєння серед щоденних обов’язків та рутини життя. Така діяльність може бути позитивною та сприяти психологічному відновленню або одужанню. Виявлено, що в ескапізмі як явищі простежуються три складові: від чого тікає людина (1), куди вона тікає (2) та яким способом (за допомогою яких прийомів) вона тікає (3). Особливо популярним мотив ескапізму стає наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття – в епоху кардинального оновлення європейської, у тому числі й української літератури, у час змін у художньому мисленні та сприйнятті світу, коли відбувалося активне розширення тематики та проблематики малої прози, зростала увага до внутрішнього світу людини.

Простежено, що у новелі «Мій товариш» Богдана Лепкого розкрито історію повного переродження головного героя Платоніда Якимчука, який був першим гульвісою в місті та прихильником комфортного цивілізаційного життя, однак внаслідок містичного видіння, «віщого» сну, в якому стає свідком смерті свого суперника в коханні, кардинально змінюється, переїжджає в глухе село, де стає священником, критиком відірваності людини від природи та релігійності. Новела побудована за принципом контрасту

З’ясовано, що мініатюра «Хочу писати» Богдана Лепкого та новела «Intermezzo» Михайла Коцюбинського мають схожу проблематику, тип героя та настроєву палітру. Головні персонажі обох творів переживають творчу кризу, зумовлену різними причинами, однак ескапізм стає для них своєрідним психоаналітичним способом духовного одужання, відновлення душевної рівноваги.

Зроблено висновок, що мотив ескапізму набуває популярності та нових проявів в українській малій прозі кінця ХІХ – початку ХХ століття. Персонажами новел Богдана Лепкого та Михайла Коцюбинського стають схильні до рефлексій представники інтелігенції та мистецтва, люди з глибинною організацією роботи психіки, які переживають кризові стани. У новелі «Мій товариш» герой внаслідок містичного видіння переживає розчарування у міській цивілізації та втікає до села, щоби жити в гармонії з первозданною природою та надати нового сенсу своєму життю. Цей вид втечі можемо трактувати як поєднання просторового та внутрішнього релігійного ескапізму. У мініатюрі «Хочу писати» та новелі «Intermezzo» ліричними героями є митці, що переносяться до світу природи задля відновлення душевної рівноваги та подолання кризового стану. У цих творах втеча має тимчасовий характер. Герой «Хочу писати», переживаючи кризу творчості, тікає в уяві до прекрасної таємничої природи (це зразок внутрішнього уявного ескапізму з метою подолання творчого виснаження), а персонаж «Intermezzo» долає внутрішню кризу завдяки перебуванню на самотині серед степових пейзажів та витісненню травмуючих факторів із підсвідомості (це зразок просторового ескапізму з психотерапевтичною метою). Проблематика аналізованих новел засвідчує небайдужість авторів до найновіших філософських течій Європи, прагнення митців творити у руслі модерної європейської літератури.