Структурна неоднорідність метафор у художньому дискурсі початку ХХІ ст.

Анотація

У дослідженні розглянуто структурну неоднорідність метафор у художньому дискурсі на прикладі української поезії початку ХХІ ст. Акцентовано, що в межах дискурсивного підходу останнім часом набуває актуального звучання думка, що метафора є не статичним, а динамічним явищем, нестабільним, здатним до розвитку.

Установлено, що одним із структурно простих типів є так звані генітивні метафори, тобто метафоричні словосполучення, які складаються з двох іменників, один із яких використано в родовому відмінку (наприклад, симфонія дощу, плоть асфальту). Деякі з них нарощують при собі додаткові уточнювальні епітети також метафоричного характеру (зокрема, намисто з розбитих сердець). Також як окремий різновид структурно простих метафор виділено метафори орудного відмінка, тобто образні словосполучення, які складаються з дієслова й іменника в орудному відмінку (…його зими тишею говорять…). З’ясовано, що типовою схемою побудови метафоричного вислову є стійке метафоричне означення, або метафоричний епітет: традиційно для української поезії численними є метафоричні епітети-колоративи (наприклад, біла магія, гранатове тремтіння), а також метафоричні означення, що вказують на матеріал (зокрема, воскова голова). Визначено, що метафора-прикладка в поетичних творах початку ХХІ ст. зустрічається достатньо рідко й має переважно абсурдний характер (квіти-радіохвилі).

Прикметною рисою аналізованих поезій є так звані ланцюжки метафор, коли в межах одного речення, традиційно сприйманого як єдина одиниця висловлювання, нагромаджується кілька простіших за структурою метафоричних висловлювань (наприклад, графіті із крил метеликів стікають у очі).

Практичне значення дослідження полягає в можливості використати його результати для подальшого розгляду художнього, зокрема поетичного, україномовного дискурсу початку ХХІ ст., укладання словників ідіостилю митців зазначеного періоду та ін. Перспективи пропонованого дослідження вбачаємо у визначенні когнітивного підґрунтя насамперед ланцюжків метафор, які свідчать, що метафора як лінгвопоетичне явище має текстотворчі функції.