Доля наукової спадщини Антонія Годинки та її відродження (до 80-х роковин від дня смерті вченого)

Анотація

Статтю присвячено 80-ій річниці від смерті Антонія Годинки (1864–1946), оглянуто життєвий шлях, науковий доробок, а також посмертне сприйняття спадщини визначного представника угорської історичної науки і славістики. А. Годинка народився в селі Ладомер комітату Земплен (нині Ладомирів, Словаччина) у родині греко-католицького священика; богословську та історико-славістичну освіту здобував в Ужгороді, Будапешті та Відні, де під керівництвом Ватрослава Ягича засвоїв методологію слов’янської філології. Усвідомлюючи одну з найбільших вад тогочасної угорської історіографії — її провінційність, — він свідомо розширював джерельну базу матеріалами віденських, римських та багатьох церковних архівів, послідовно використовував у своїх дослідженнях виняткове володіння приблизно десятьма-дванадцятьма мовами. Свою кар’єру розпочав в Угорському національному музеї, продовжив у Архіві спільного міністерства фінансів у Відні та у Фідеікомісній бібліотеці; з 1906 р. — професор Правничої академії у Пожоні (Братиславі), з 1914 р. — Єлизаветинського університету, а в 1932 р. був обраний ректором університету, переміщеного до Печа. У 1910 р. Угорська академія наук обрала його членом-кореспондентом, а в 1933 р. — дійсним членом. Його наукова діяльність охоплює три основні напрями: історію слов’янсько-угорських зв’язків, історію міста Печ, а також церковне і світське минуле закарпатських русинів. На початку наукової кар’єри він здійснив ґрунтовні дослідження південнослов’янських (сербських, боснійських і хорватських) джерел, а згодом під псевдонімами писав наукові тексти й русинською мовою, які належать до перших пам’яток русинської наукової писемності. Найважливіша його праця — Історія Мукачівської греко-католицької єпархії (1909); поряд із нею його славістичні (Угорські аспекти руських літописів, 1916), мовознавчі (Русинсько-угорський словник дієслів, 1922) та етнографічні праці (Русини, 1900; Сто русинських народних пісень, 1922) залишаються базовими джерелами дотепер. Спадщина Годинки зберігається у Відділі рукописів Бібліотеки Угорської академії наук; на Закарпатті рецепція його наукової спадщини впродовж десятиліть після 1945 р. була фактично перервана, а з початку 1990-х років відновилася завдяки діяльності Іштвана Удварі та Калмана Шовша. Найновішим узагальненням його спадщини є монографія Володимира Фенича (2026). Сьогодні його ім’я носить Науково-дослідний центр мовознавства імені Антонія Годинки Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці ІІ (м. Берегове), є премія імені Антонія Годинки, заснована з ініціативи Всеугорського товариства русинської інтелігенції імені Антонія Годинки спільно із Всеугорським русинським самоврядуванням. У вересні 2026 р. в його рідному селі Ладомирів відкрито тримовну меморіальну дошку. Ювілей є водночас даниною шани й нагадування: опрацювання рукописної спадщини А. Годинки, видання окремих його праць та перевидання ключових творів досі залишаються завданням для угорської та закарпатської науки.